Свято-Параскевський храм – духовна колиска молодого міста.

У 1870 р. в Нетішині на кошти селян зведено дерев’яну на кам’яному фундаменті православну церкву в ім’я Георгія Побідоносця, біля котрої знаходилася така ж дерев’яна дзвіниця. Очевидно, протягом усього часу, від моменту появи храму і, принаймні, до початку XX ст., він не був самостійним, а так званим приписним до Вельбівненської Преображенської церкви. Це означало, що окремого церковного причту, тобто власного духовенства, у цей час нетішинська церква не мала, і її обслуговував причт з Вельбівного. Священиком у згаданому селі, а відтак протягом довгого часу й у Нетішині, з 1881 й, мабуть, до початку 1909 р. був Климент Каленикович Гловацький, бо з 4 серпня 1909 р. священиком вже був Василь Васильович Підчашинський.

Псаломщиком у вельбівненському та приписному нетішинському приходах,  з 1878 і, можливо, до 1903 р. був Іван Іванович П’ясецький, просфорницями, з 1892 й, певно, до 1898 р. були Марія Василівна Тетеруковська, а після неї з 1899 і, принаймні, до 1908 р. – Марія (Дарія?) Марківна Яроцька.

Певні зміни в житті нетішинської церкви почали відбуватися з початком XX  ст. Вже 26 листопада 1903 р. учителя сільської церковно-приходської школи Миколу Степановича Марчаковського рукопокладено в сан диякона . 17 жовтня 1904 р. його призначено псаломщиком у Вельбівненський приход, де, принаймні, вже в 1906 р. він згадується як псаломщик-диякон. У відомості про Нетішинську церкву від 1908 р. зазначається, що «причт цієї церкви складається зі священика…та… псаломщика».

На жаль, ми не знаємо, який внутрішній вигляд мав нетішинський храм у той час. Відомо лише, що в нім був один престол — в ім’я Святого Великомученика Георгія, та що церковного начиння у храмі було достатньо. Землі церква не мала зовсім, проте володіла якимось іншим майном, і на 1896 р. навіть був наявний його опис. Але з початком XX ст. ситуація дещо змінилася. У відомості про церкву від 1908 р. вже мовиться, що при храмі землі присадибної з городом та цвинтарем, тобто церковним подвір’ям, було 2 дес. 1710 саж. Більше того, повідомляється, що у 1907 р. селянами збудовано новий покритий жерстю будинок для священика та клуню, проте, крім цього, жодних інших будинків чи торговельних лавок або інших церковних будівель при церкві не було. З 1908 р. при храмі почали вестися спеціальні, так звані метричні книги, де записувалися імена новонароджених, померлих, а також реєструвалися одруження. В 1909 р. для священика, окрім наявних будинку та клуні, було зведено також хлів для худоби.

В 1909 р. нетішинський храм та православних селян відвідав Волинський Архієпископ Високопреосвященніший Антоній.

Через два роки після появи в Нетішині церкви в селі було відкрито школу, опіку над якою 8 лютого 1885 р. взяло на себе державне церковне відомство, а відтак і називатися вона стала церковно-приходською, оскільки зазвичай діяла при храмі.

Церковно-приходська школа в Нетішині була змішаною (хлопці й дівчата навчалися разом) однокласною. Навчання в таких однокласних закладах мало продовжуватися не один, а три роки. Про те, які предмети вивчалися в таких школах, дає нам уявлення «Звіт про стан церковних шкіл Острозького повіту Волинської губернії в навчально-виховному відношенні за 1913-1914- й навчальний рік». Тут, зокрема, зазначається, що в однокласних навчальних закладах студіювали: Закон Божий, церковний спів, церковно-слов’янська мова, російська мова, правопис та письмове викладення думок, чистописання та арифметика. Крім того, з 1 січня 1914 р. в усіх церковно-приходських школах повіту вводилося навчання дівчаток рукоділлю, а хлопчиків – військовій гімнастиці. Для ефективного здійснення навчального процесу при школі існувала бібліотека. Станом на 31 грудня 1901 р. у ній було 19 посібників для вчителів, 896 підручників та навчальних посібників і 85 книжок для позакласного читання, а в одному з документів від 1893-1894 н. р. повідомлялося, що учні користувалися ними безкоштовно.

У школах велись класні журнали, де відмічалась присутність на уроках, а також ставилися оцінки. У згаданому звіті за 1913-1914 н. р. говориться, що на різдвяні, пасхальні та літні канікули дітям уперше видавались «відпускні квитки», де вміщувалися для відома батьків оцінки успішності. У школах існував певний розпорядок дня. Перед уроками один зі старших учнів виголошував молитву, в кінці якої читався пом’яник про живих та померлих. Уроки, зазвичай, розпочиналися опів на дев’яту ранку, і першим, як правило, був Закон Божий. Кожне заняття продовжувалося не більше години, а перерви були по 10 хв. Між 3-м і 4-м уроком була велика перерва – 1 год., а загалом уроків на день було 4-5. Приблизно о 15.00 год., після закінчення занять, читалися вечірні молитви. В цьому ж документі зазначається, що «особенно благотворное влияние в нравственном отношении, в искоренении хулиганства, оказали школы в селах: […], Нетишин», а серед учителів, з-поміж інших, виділено й нетішинського Пилипа Денисюка. З іншого документу відомо, що учні також брали участь у співі під час проведення церковних богослужінь.

Кількість учнів у нетішинській церковно-приходській школі в різні роки була різною. Так, у 1885 н. р. Їх було: хл. 14 , дівч. 4; 1893-1894 н. р.: хл. 56, дівч. 5; 1904 н. р. хл. 34, дівч. 16; 1910 н. р. хл. 80, дівч. 30.

За часів богоборчої радянської влади Свято-Параскевський храм було зачинено. За розповіддю старожилів храм знову було відкрито у воєнні роки. Духовна лампада Нетішина загорілася на свято Різдва Пречистої Богородиці 21 вересня 1943 року.

Чому і хто поміняв Престольне свято на честь святої великомучениці Параскеви – невідомо. Однак, саме з такою назвою нашого храму, пов’язана новітня історія міста Нетішина.

У 2012 році на матеріальні кошти та фізичними силами небайдужих людей, відбулася реконструкція однієї з найбільших святинь міста Нетішина – Свято-Параскевського храму !

Ініціював цю благодатну справу настоятель церкви святої великомучениці Параскеви, міста Нетішина протоієрей Роман Тишкун.

2017 року храм Святої великомучениці Параскеви було оновленно.

Перейти до фото…